ПРОЯВИ АГРЕСІЇ В ДИТИНИ. ЯК З ЦИМ БОРОТИСЯ

Дитяча агресія – явище досить поширене, і зустрічається в дітей різного віку – від зовсім малюків до підлітків. Це не завжди є проблемою саме виховання, проте у більшості випадків правильні виховні заходи таки усувають проблему. Чим викликана дитяча агресія? Хтозна, кожен випадок індивідуальний: серед причин може бути і поганий приклад (дорослих, старших братів та сестер), і особливості дитячої психології (тип темпераменту), і своєрідний самозахист, і прихована вимога любові й уваги. Та що б не було причиною агресивних проявів, суть залишається практично незмінною: дитина не вміє адекватно вирішувати проблеми.

Борячись із проблемою дитячої агресії, дуже важливо не звинувачувати ні себе, ні дитину. Ви не є «поганими» батьками, так само і дитина не є «поганою». Коли дитина діє агресивно, вона завдає шкоди і собі, і батькам, й іншим людям, тому треба якомога швидше знайти спосіб навчити дитину виходити із неприємних для себе ситуацій без злості.

Звісно, добре було би знати причину агресії, але далеко не завжди реально її відшукати – тим паче, що діти не повідають вам, що їх гризе. Часто буває так, що завдяки терпінню і правильній поведінці дорослих дитина перестає поводитися агресивно, а батькам лишається тільки здогадуватись, що ж спричиняло неприйнятну поведінку. Тому іноді ефективніше буде не шукати причину, а діяти проти проявів.

І тут найперша і найголовніша помилка батьків – питати «чому?». «Чому ти вдарив братика?», «За що ти обізвав вчительку?», «Навіщо ти зламав Сашкові паровозика?». Ставлячи такі питання, дорослі вже ніби самі дають дитині шляхи відступу. Адже питання «чому» передбачає, що може знайтися така причина, яка виправдає агресію. Натомість, дитині треба дати зрозуміти, що будь-які агресивні прояви – чи то словесні, чи то фізичні – неприйнятні в жодному разі. Проте говорити з дитиною про її вчинок обов’язково треба, але ставлячи питання на зразок: «Що ти намагався цим вирішити?», «Чого ти хотів досягти?», «Як треба зробити інакше наступного разу?».

Більше того, навіть відповідаючи на ваші «чому», дитина не здатна побачити взаємозв’язок між негідним вчинком та необхідністю щось виправляти. А питаючи: «Чого ти хотів досягти?», ви даєте дитині можливість зрозуміти, що вирішувати проблеми можна і треба іншим способом – без насильства та образ.

Долаючи дитячу агресію, незалежно від віку дитини варто дотримуватися деяких принципів:

1. Бути послідовними. Завжди, кожного разу, в якому б ви не були стані (роздратовані, втомлені або ж навпаки веселі), необхідно демонструвати дитині одну і ту ж реакцію на його агресивну поведінку. Так дитина зрозуміє, що що агресія завжди засуджується – незалежно від причин, які її викликали.
2. Демонструвати наслідки. Дитина має усвідомити, що погані вчинки засуджуються не просто тому, що так «не можна», «негарно», що комусь боляче чи прикро. Всі ці пояснення можуть виявитися надто абстрактними для дитини. Натомість має бути чітка схема: якщо ти ображаєш дітей на дитячому майданчику, ми відразу йдемо додому; якщо ти вдарив собаку, бо вона не хотіла принести тобі м’ячик, більше ти з нею бавитися не будеш. Покарання є ефективним, якщо воно безпосередньо пов’язано зі вчинком як по суті, так і у часі.
3. Діяти злагоджено. Всі, хто бере участь у вихованні дитини (тато, бабусі-дідусі, сестри-брати, сусіди, вихователі, вчителі, няні), мають діяти однаково щодо агресивної поведінки. Якщо хтось систематично виправдовує агресію, всі інші виховні заходи не мають позитивного ефекту. До того ж, дорослі, які засуджують агресивну поведінку і карають за неї, сприймаются ворогами.
4. Не піддаватися на нещирі вибачення. Часто діти просто завчають вибачення, продовжуючи звинувачувати жертву. «Данилко не пускав мене до комп’ютера, от я його і вдарив. Я більше так не буду». Не вірте – буде, бо не відчуває свої відповідальності: адже Данилко сам винен. Зробіть так, щоби дитина зрозуміла, що навіть у ситуації, яка дуже не подобається, можна і треба діяти мирно.
5. Бути лідером. Тобто дати дитині зрозуміти, що саме ви керуєте ситуацією – правилами, покараннями та заохоченнями. Це дасть можливість дитині довіряти вам, зміцнить відчуття безпеки і стабільності та нівелює почуття самотності, яке, можливо, і є причиною агресивної поведінки.