« Толерантність в сім'ї, взаємодія батьків i педагогів - ефективність гармонійного  розвитку дитини"
 

Коли маля з’явилося на світ , ми хочемо , щоб воно було здорове. Зокрема добре розвивалося психічно. І лише набагато пізніше починаємо замислюватися , якою людиною воно стане.

Наше дитя поступово опановує загальні . властиві форми поведінки серед людей і розвивається як індивідуальність. Збереження стосунків зі своїми батьками та близькими людьми – передумова , за якої особистість нормально розвиватиметься. Отже , добре ставлення близьких , особливо мами й тата, необхідне дитині. Толерантне ставлення до дитини - вагомий чинник виховання.

Потреба у визнанні - одна з найбільш значущих людських потреб. В ім'я цього дитина вчиться все робити краще – малювати, стрибати, бігати і т. д. Прагне бути кращою сама, аби стверджуватися в своїх моральних якостях.
Як же вона старається.

Буває так, що батьки не можуть опанувати свої емоції та починають прибігати до авторитарних висловлювань. Я пропоную не  іронізувати над нашим малюком ! Не травмуйте сина чи доньку репліками типу « У тебе не вийде, облиш це заняття », « Відчепись від мене і дай мені спокій », « Іди геть, я тебе не люблю». Не можна казати малому , що він тупий , брехун, баран, упертий віслюк тощо. Не вважайте , що приниження – дійовий засіб. Воно ще ніколи не давало позитивного результату. Позбавлення перспективи, зміцнення особистості не зміцнюють віри дитини в себе. Тільки батьківська любов і віра народжують оптимізм, бажання бути кращим. Дитина потребує емоційної підтримки, особливо батьківської.

Варто звернутися до батьківської інтуїції, яка підкаже , як зробити так, щоб дитина за власним бажанням , свідомо прагнула подолати свої недоліки. Наше маля – вже особистість. Але на шляху до розвиненої дорослої особистості на нього чекає стільки випробувань. Маля не може само розвивати свою унікальність. Йому потрібні постійне заохочення, довірче спілкування та батьківська любов.

Почуття власної гідності дає дитині змогу повніше реалізувати свої природні здібності, стимулює позитивні і захищає від негативних. Почуття власної нікчемності є проявом неприязні до самого себе, гальмує особистісний розвиток, блокує ініціативність,утруднює саморегуляцію. Тому забезпечення комфортного мікроклімату в родині створить  умову до формування позитивного оцінного ставлення до себе – важливе завдання родинного і суспільного виховання.

Правильна оцінка дитиною свого « Я» є регулятором її моральної поведінки, лежить в основі знань про свої права та обов'язки , на ній ґрунтуються такі почуття як відповідальність, сором, провина, совість тощо.

Кожна дитина повинна знати свої права, обов'язки, розуміти і вміти пояснювати відмінність між ними. Діти повинні розуміти зв'язок між поняттями право, правило, честь, обов'язок. Ми, дорослі , маємо сформувати в дітей розуміння того . що в своїй поведінці треба керуватися моральними нормами , знати припустимі межі дозволеного. Ми маємо сприймати свою дитину як рівну собі людину.

У « Декларації про права дитини» ( 1959 р.) сказано : « Ми - діти світу. Хто б не були наші батьки, де б ми не жили і в що б ми не вірили, поводьтеся з нами , як з рівними. Ми гідні того, щоб отримувати все найкраще з того, що може дати світ, захищайте нас , щоб ми мали можливість рости гідно й вільно.»

Правове виховання актуальне для сьогодення. У програмі «Українське дошкілля» чітко окреслено зміст і обсяг знань, умінь і навичок з проблеми правового навчання. Він зорієнтований на системно організоване життя дитини дошкільного віку, створення таких соціально – педагогічних умов організації життєдіяльності, що допомагають їй якнайповніше само реалізуватися. Для засвоєння цих знань дітям пропонуємо дидактичні ігри, вправи на розвиток уваги дитини до самої себе, своїх почуттів, переживань; навичок спільної діяльності , почуття колективізму, розуміння інших людей; на усвідомлення стосунків у сім'ї ; розуміння своєї унікальності; формування адекватної самооцінки. Розроблені вправи, ігри, завдання спонукають дитину до проявів ініціативності, самостійності, здатності до творчого розв'язання різних проблем, поваги до чужої думки, об'єктивної самооцінки.

       Вихователь і батьки – дві «платформи», які є основою для формування дитини, утвердження її світогляду. Вони – опора, відчуваючи яку, дитина може впевненіше почувати себе в цьому світі. Вихователі та батьки повинні разом створювати умови, в яких дитина зможе розвивати себе та пізнавати світ. Наскільки гарними будуть ці умови, залежить саме від них.

       Дошкільні навчальні заклади інколи називають другою домівкою для дітей. І це не тільки тому, що проводять вони там більшу половину свого часу. Діти звикають до дитячого садка як до місця, яке можна назвати своїм, рідним. Дитя приносить думки, враження до дому, де на маму з татом чекає величезний потік слів, негативних чи позитивних емоцій, на які треба вміти правильно реагувати. Дуже важливо, щоб батьки розуміли, що кожне їхнє зауваження про дитсадок, вихователя впливає на поведінку їхньої дитини. Тому слова мають бути обґрунтованими та влучно підібраними.

Толерантність — це здатність індивіда сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань. Толерантність має свій діапазон, виходячи за який індивід втрачає можливість для нормального існування. Вона необхідна у відносинах між дітьми та батьками, вихователями та дітьми, батьками та педагогами, просто у міжособистісному спілкуванні, коли нам не вистачає терпіння, щоб вислухати та зрозуміти одне одного, прийняти людей з їх унікальністю, усвідомити право кожного з нас на власне бачення світу.

Працівники дошкільного навчального закладу та батьки фактично разом виховують дитину. Навчання у дитсадку внормоване, структуроване, формалізоване. Удома ж процес виховання вільний. Кожен виховує дитину в певний, відведений для нього час використовуючи при цьому «свої»

методи. Як у домашніх умовах, так і у дитячому садку дитина проявляє та «показує» себе в різних ситуаціях, по-різному розказує світу й рідним про себе. Дорослі не завжди розуміють, що хоче сказати тією чи іншою

поведінкою їхня дитина. Для кращого розуміння треба об’єднати зусилля. І саме толерантність в даному випадку виступає допоміжним та ефективним засобом взаємодії батьків і вихователів ДНЗ.

       Отже, спілкування батьків з вихователями має відбуватись не тільки тоді, коли виникла конфліктна ситуація. Для запобігання виникнення непорозумінь, вихователям та батькам слід періодично зустрічатись для того, щоб проаналізувати існуючі проблеми, знайти певний «консенсус», порозуміння або вихід із даної ситуації.

Основна мета взаємодії ДНЗ з сім'єю, на нашу думку, об’єднати дві ланки в одну «команду», встановити довірливі відносини між дітьми, батьками та педагогами. Від того, наскільки такі взаємовідносини будуть узгоджені, залежить успіх формування особистості в цілому.

Американський психологи Вірджинія Сатір сказала : « Якщо ми хочемо змінити світ, треба змінити сім'ю ». Батьки – перші вчителі у школі становлення особистості. Тому звертайте інтерес до проблем захисту прав та гідності ваших дітей. Будьте толерантними перш за все в своїй родині.